Оксана Яремчук забуває про себе, розчиняючись у своїй праці і щиро насолоджуючись мистецтвом – Олег Володарський (відео)

33

«Вінницький обласний художній музей розташований на території архітектурного комплексу XVII-XVIII століття «Мури»

Художній музей у Вінниці було засновано в 1919 році, біля витоків його стояли художники В. Ф. Коренєв, Г. В. Брілінг. Основу картинної галереї складала приватна колекція художника, педагога і колекціонера В’ячеслава Федоровича Коренєва. Вінницький обласний художній музей перетворився на культурну установу, відому нині не тільки в Україні, а й за кордоном, завдяки наполегливій ініціативі новопризначеного директора – Іллі Васильовича Безбаха. У музейній збірці Вінницького обласного художнього музею 7 315 експонатів XVII-XX століть. Постійно діюча експозиція музею, що була створена в 2005 році, представлена шістьма залами, які демонструють відвідувачам близько 300 експонатів. У Картинній галереї знаходяться живописні твори західноєвропейського мистецтва XVII-XIX століть, українського та російського мистецтва XVIII-XX ст., а також скульптура, меблі, вироби із слонової кістки, срібла, бронзи».

Джерело: http://artmuz.org.ua/%d0%bf%d1%80%d0%be-%d0%bd%d0%b0%d1%81/

Оксана ЯремчукГоловний зберігач Вінницького обласного художнього музею

Відзнявши програми у Вінницькому обласному художньому музеї, ми зайшли до кафедрального собору, що розташований поруч, помолитися та поставити свічку. А вийшовши із собору, зустріли на зупинці громадського транспорту Оксану Яремчук, з якою тільки-но відзняли програму. Випадкова зустріч, під час якої ми продовжили наш діалог, адже, як і завжди, знімального часу так не вистачає, щоб наговоритися з героями програм, щоб роздивитися душу навпроти.

Під час спілкування в музеї вражений витворами мистецтва, котрі мені випало щастя побачити там, я з цікавістю слухав розповідь пані Оксани про музей, про творчість, про досягнення, творчі плани та перспективи музею, а також про людей, котрі працюють заради того, щоб ми могли бачити та відчувати мистецтво. І, зачарований розповіддю та експозицією, я навіть не помітив, як промайнув час. А спілкуючись вже поза камерою, я зрозумів, що, засліплений красою мистецтва, я так і не зміг побачити всю глибину та красу душі неймовірної українки, з якою мені випала нагода поспілкуватися.

В мене перехоплювало подих від поривів пронизливого осіннього вітру та від її сильних, чесних фраз. Вона говорила щиро, переконано, жорстко. В ній було стільки генетичної непримиренності та сили нашої Нації. Дивлячись крізь ці слова та краплини дощу на мою співрозмовницю, я дякував Господу за те, що Він дав змогу мені по-справжньому почути цю українську душу.

В музеї, як справжній натхненний, закоханий у свою справу професіонал, Оксана розповідала про творчість, про митців, а також розповіла нам багато цікаво про життя музею. Вона забуває про себе, розчиняється у своїй праці й так щиро насолоджується мистецтвом, що вона б просто не змогла говорити про себе, замість розповіді про всю цю красу навколо.

Й мені було дуже цікаво слухати її. В мене досі збереглося трохи дитяче ставлення до творчості, як колись зовсім хлопчиськом я дивився на картини чи читав книги й повністю поринав у створений світ, а нестримна дитяча фантазія вже малювала пригоди, що могли б відбутися у цій намальованій чи описаній частинці авторського світу.

Я ніколи не був і вже, мабуть, не стану знавцем живопису, просто відчуваю, як щось в моїй душі відзивається на частинку душі майстра, вкладену в роботу. Тому в музеї, забувши про все, відчував, як душа напивається красою. Мабуть, через те, що розмова про душу Нації, що знайшла своє відображення у творчості, вийшла настільки цікавою та захоплюючою, що я так не зумів одразу побачити, почути душу моєї неймовірної співрозмовниці.

Та, на щастя, Господь подарував нам ще одну зустріч біля стін кафедрального собору. І тепер це вже була розмова не з професіоналом, а зі щирою, глибокою, красивою українкою, котра всією душею любить свою країну. Такі справжні, глибокі діалоги зазвичай залишаються за кадром, а більшість з нас взагалі не звикли висловлювати словами власні почуття, але те, що вони все ж таки відбуваються раз у раз закохує мене в українство все сильніше.

Посеред красивого, затишного українського міста українська Берегиня говорила про нашу Батьківщину. І в цьому було щось сильне, віддане і водночас тендітне. Ми попрощалися, а я ще раз подякував Господу за те, що Він дав мені змогу почути цю людину не тільки як професіонала, а як українку, як патріота. Я йшов красивим містом, омитим краплями осіннього дощу, а в руках був український хліб. Гарячий, ароматний, пухкий. Закортіло гарячого чаю, тиші та молитви.

Відчуття втоми межувало з гордістю від гарно виконаної роботи. Ми відзняли Вінницький цикл «Сповіді». Скільки ж любові, краси та віри подарувало нам Поділля! І скільки СПРАВЖНІХ душ живе в цьому неймовірному краю! Які ж ми, українці, неймовірні!

Авторська програма Олега Володарського«СПОВІДЬ». Герой програми – Оксана Яремчук, Головний зберігач Вінницького обласного художнього музею

Залишити коментар
Ваш e-mail не буде опубликований. Обов'язкові поля помічені *
*
*
*