Нація подорослішала війною. Нехай таких людей менше, ніж ми того хочемо, але зміни у свідомості вже почалися – Олег Володарський (відео)

33

Плекай віру в душі своїй

Після довгих нестерпних днів,

Які осколками навіювали втому

І порізаних градами снів..

Ти вернешся живим додому…

Ти вернешся живим неодмінно

І по-іншому й думать не смій!

За тобою ж ще стільки обіймів,

За тобою ж ще стільки слів…

Ти лиш дихай на повні груди,

Плекай віру в душі своїй

І все добре у тебе буде…

Бережи себе, воїне мій!

Любава Казмірчук

Євген Кравчукучасник російсько-української війни, призер міжнародних змагань, майстер спорту міжнародного класу з велоспорту

Є такі цільні й тим неймовірно спокійні люди. Хоча вони також здатні на сильні емоції та палкі почуття, але вони не згорають в полум’ї цих емоцій та почуттів, а лише зігріваються ним. Поруч з такими людьми так спокійно та затишно. Саме це я відчув, коли ми з Євгеном Кравчуком сіли навпроти один одного у затишних кріслах. І відчуття мене не підвели.

Ми говорили, наче давні знайомі або випадкові попутники, котрі більше ніколи не зустрінуться. Чесна, проста й доросла бесіда. Минуло доволі часу після нашої зустрічі і я вже навіть достеменно не згадаю все, про що ми з Євгеном говорили. Для мене найважливіше в цій зустрічі не слова, а усвідомлення того, що такі чоловіки, такі українці у нашої Нації є.

Євген пішов на війну. На фронт його привело відчуття обов’язку, а не зобов’язання. Просто одного дня він відчув, що не може залишатися осторонь та пішов до військкомату. В тилу залишилися дружина та діти, котрі однаково сильно пишаються ним та непокояться про нього. Та вони зрозуміли, що він не зможе інакше.

В цьому його чоловіча суть – захищати мирне небо над найдорожчими до останньої краплі крові, любити родину більше за життя, котрим ладний пожертвувати, аби тільки ворог ніколи не дістався тих, хто чекає на нього вдома. Сильний характер. Дух, загартований спортом та обпечений війною. В нього таке водночас просте та глибоке сприйняття: він одразу бачить суть речей, людей, подій і діє відповідно до внутрішнього усвідомлення честі та гідності.

Він ні за яких обставин не зрадить собі та не зрадить Націю. Щастя Нації, посмішка Бога, що такі люди є посеред нас. Війна лакмусовим папірцем проявила справжніх, давши зрозуміти – хто є хто. На фоні жахіть війни так контрастно відчуваються цінність кожної хвилини життя, справжність найважливіших почуттів: любові, дружби, милосердя.

Ми в нашому метушливому житті давно забули про це, поглинуті буденними клопотами. Проте вони, хлопці обпечені війною, вже ніколи про це не забудуть. Вони вже не зможуть прожити це життя марно, витратити його на замкнене коло між тарілкою каші на сніданок, спротивілою роботою та тарілкою каші на вечерю, ненавидячи ввесь світ за нездатність щось змінити. Вони житимуть так, щоб побратимам, котрі дивитимуться на них з Неба було не соромно за тих, хто залишився тут, а їм було не соромно подивитися в очі тим, хто пішов раніше, коли настане час.

Тому не важливо, чим вони будуть займатися: знову повернуться на фронт чи віднайдуть себе і свою справу мирному житті та в будь-якому випадку робитимуть це з повною самовіддачею, адже усвідомлення ціни та цінності життя, його швидкоплинності не дозволять їм змарнувати ані хвилину життя на марні справи. Кожен з них на своєму місці житиме та працюватиме на совість і тим самим змінюватиме країну на краще.

Нація подорослішала війною і нарешті доросла до таких усвідомлень. Нехай ще не всі, нехай таких людей набагато менше, ніж ми того хочемо. Але ці зміни у свідомості вже почалися. Почалися завдяки тим, хто прикладом власного життя змінює країну на краще.

Євген говорив мало. Він звик до того, що за чоловіка говорять його справи та вчинки, а не слова, тому для нього було досить незвично щось пояснювати та розповідати. Так буває: дивишся на людину, слухаєш прості слова, котрі вона говорить, але ЧУЄШ та БАЧИШ при цьому набагато більше. Якщо не просто слухати, а ще й чути, не просто дивитися, а ще й бачити, тоді можливо побачити душу людини навпроти, відчути українську душу та почути українство в душі.

Саме це я й шукаю та відшукую, вже котрий рік мандруючи країною та спілкуючись з Нацією. І кожною «Сповіддю» намагаюся поділитися цим з Нацією. Раптом під час програми, навіть трохи несподівано для себе, запитав у Євгена:

– Ти професійний спортсмен. Чи не плануєш ти стати до тренерської роботи та навчати маленьких українців?

Він замислився, а потім з теплом посміхнувся і відповів:

– Коли заходжу на базу, щось в душі стискається… Душа прагне повернутися у спорт. Тому так, думаю про це.

Тут, я думаю, спортсмени мене зрозуміють, всередині розлилося тепло від згадки про запахи та звуки спортивного залу, котрі залишаються з тобою назавжди, відчуття спортивної сумки на плечі та ейфорії від перемоги над суперником, чи, що важливіше, над собою, своїми страхами та своїми переконаннями про те, що донедавна здавалося неможливим.

Коли поріг цього дивовижного світу спорту переступають юні, чисті душі, саме від тренера багато в чому залежить якою людиною виростуть їхні вихованці. Адже спорт навчає не лише майстерності в обраній категорії, а в першу чергу виховує та формує характер. Тому вкрай важливо розуміти те, що тренер, вчитель навчає не лише настановами, а й власним прикладом. І я мрію про те, щоб юні українці надихалися та навчалися прикладом Євгена Кравчука.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми – Євген Кравчукучасник російсько-української війни, призер міжнародних змагань, майстер спорту міжнародного класу (мсмк) з велоспорту

Залишити коментар
Ваш e-mail не буде опубликований. Обов'язкові поля помічені *
*
*
*